про поліно

ПОЛІТОЛОГІЯ, політична наука - у сучасному розумінні терміном "П." (політична наука) позначають цілу сукупність різних галузей дослідження та різних теорій, спрямованих на пізнання політики. Розгалуженість на розділи та науки є причиною того, що часто говорять не про одну політичну науку, а про політичні науки. До найважливіших політичних наук належать: політична історія, політична соціологія, політична психологія, політична економія (економіка), політична географія, політична демографія, політична антропологія та компаративні політичні дослідження О. крім того, до основних розділів П. сьогодні відносять особливі ділянки дослідження: політичні установи, політичну поведінку, державне адміністрування, міжнародні відносини. Назвою "П." сьогодні об'єднують різноманітні політичні дослідження, які відрізняються не тільки предметно, а й теоретично та методологічно. Термін "політична наука" був уведений у слововжиток, аби протиставити позитивну науку про політику політичній філософії. До політичної науки у період її становлення ставили такі самі вимоги, як і до природничих наук: її узагальнення повинні ґрунтуватися на фактах (бути індуктивними); П. повинна бути здатною здійснювати передбачення, які можна підтверджувати (спростовувати) з допомогою фактів; П. повинна бути ціннісно-нейтральною ("об'єктивною", "позаідеологічною"). У 50 - 60-ті рр. XX ст. методологічною основою політичної науки став біхевіоризм. Хоча біхевіоризм виник у 20-ті рр. XX ст. у США як напрям емпіричної психології (Вотсон, Скінер), але у 50 - 60-ті рр. методи біхевіоризму були застосовані у П.; у такий спосіб прагнули подолати переважання психологічних, моральних та формально-правових підходів. Біхевіоризм відіграв корисну роль у підвищенні уваги до поведінки, зокрема до поведінки груп, у різних ситуаціях, підвищив роль емпіричних методів у П. - в тім числі застосування кількісних, математичних методів. Але позитивістська обмеженість біхевіоризму призвела у П. до втрати її методологічної цілісності та до появи цілої серії різних методологій та теорій - теорії груп, системного та структурно-функціонального аналізу, теорії прийняття рішень, теорії раціонального вибору, теорії ігор, економетрики тощо. Безсумнівно, сьогодні існують безперечні підстави вважати, що П. існує, принаймні, як певна дисципліна. Мається на увазі певний інтелектуальний рух, кооперація людей, які називають себе політичними науковцями; ця кооперація ґрунтується на визнанні певних критеріїв професійності та етичних норм, прийнятих у науковій діяльності. Ці норми знаходять своє реальне втілення у наявності певного простору спілкування, в існуванні комунікативної спільноти: існує велика кількість періодичних видань, проводяться круглі столи, конференції, конгреси, в тім числі на міжнародному рівні. Важливу роль у координації цього руху та в його самоусвідомленні відіграє Міжнародна асоціація політичних науковців (IPSA - International Political Science Association). П. є предметом викладання, і в цьому розумінні вона теж є дисципліною. Потреби викладання підштовхують науковців до визначення хоча б у загальних рисах її структури та змісту. Одначе існування П. як дисципліни ще не означає, що вона є чимось цілісним у методологічному та теоретичному відношенні З. аперечення ідеї єдності методу (методологічної єдності суспільних наук) стало важливою додатковою обставиною, яка привела до змін у розумінні того, що слід вважати теорією в суспільних науках З. окрема, визнання того, що у суспільних науках не можна нехтувати інтенціональністю (тобто інтересами, уявленнями, ціннісними орієнтаціями, які мотивують будь-який вчинок), спричинилося до підвищення ролі герменевтичних методів у суспільних науках. Серед тих позицій, які визнають можливість політичної науки як такої, можна виокремити принаймні три найважливіші. Першу обстоюють ті науковці, які намагаються забезпечити методологічну єдність політичної науки, пропонуючи певний варіант теорії, що, з їхнього погляду, здатна виконувати роль об'єднувальної парадигми для П. Одначе домінування тих чи тих парадигм переважно означене часовими та географічними межами. Визнання цього безперечного факту привело до утвердження позиції плюралізму, коли вислів "політичні науки" вважають висловомпарасолькою, який позначає тільки деяку сукупність різних методів та теорій. Таку позицію, зокрема, можуть розвивати в руслі філософії деконструктивізму К. райній формі плюралізму методологій та теорій протистоїть поміркованіша та більш виправдана позиція. Її суть полягає в погляді на різні методології та теорії як на взаємодоповнювальні (її також визначають як "синергетичну" різних методологій та теорій).

ПОЛІТИКА ( від грецьк. πολίτικα - державна діяльність) - у найзагальнішому значенні - це діяльність, що має своєю метою регулювання взаємин між людьми для забезпечення певного стану деякої суспільної одиниці (суспільного утворення). П. займається той, хто намагається спрямовувати поведінку та взаємини між людьми в межах різноманітних суспільних (колективних) утворень з метою забезпечити деякий стан цих утворень. Переважно терміном "П." позначають діяльність, спрямовану на великі суспільні утворення, кордони яких збігаються з державними кордонами. Тому іноді визначають П., ґрунтуючись на понятті держави чи участі в державному управлінні, домагання такої участі та здійснення впливу на державу. Але держава є тільки одним із типів політичних установ і, отже, поняття П. має бути підставовим (базовим) щодо поняття держави, а не навпаки. Найглибші джерела П. закорінені в природі людини, тобто ці джерела антропологічні. Основною передумовою появи П. є усвідомлення того, що стан того колективного утворення, яке складають люди, можна і потрібно регулювати. Не має значення, що саме в тому чи іншому випадку стало безпосереднім стимулом для появи політичних установ: це могли бути завоювання і потреба тримати завойованих у покорі, егоїстичні інтереси окремих груп (як припускається в марксизмі), але це могло бути і намагання людей відвернути хаос і збільшити міру своєї безпеки, тобто деякі спільні інтереси. Всі ці чинники могли накладатися та взаємодіяти. Підтримання певного ладу чи порядку (заради загальної безпеки) належить до найперших і найважливіших цілей П. і чинне навіть тоді, коли фундаментальну потребу у підтриманні ладу якісь групи використовують, щоб впровадити та підтримувати порядок, вигідний для них Я. кщо слово "культура" застосувати в антропологічному значенні, то П. в цьому аспекті є частиною штучних світів чи культур, створених людськими суспільствами. Таке визначення П. є цінніснонейтральним: у ньому не говориться, що П. ми повинні називати тільки діяльність, спрямовану на забезпечення загального "добробуту" суспільних цінностей. Ціннісно-нейтральне ("владне") розуміння П. лежить у руслі т. зв. політичного реалізму, засновником концепції якого вважають Мак'явеллі. Сучасне розуміння П., хоча й містить елемент політичного реалізму, полягає у визнанні певних обмежень у застосуванні тих технологій, що мають метою утвердження влади. Такі обмеження є різними у різних суспільствах, у різні історичні періоди та в різних історичних ситуаціях Ц. е можуть бути певні традиції, різного роду соціальні та правові норми, особливо способи легітимізації суспільної влади, звичаї, певні міфи і стереотипи суспільної свідомості тощо. Загалом наведене щойно визначення є радше нормативним (про що свідчать коментарі до нього, в яких заперечується, що П. можна розуміти як застосування "голої сили"). У нормативному розумінні П. - вид діяльності, яка має метою забезпечення найважливіших передумов добробуту суспільного утворення шляхом узгодження інтересів та ціннісних орієнтацій осіб та суспільних груп. Словом "добробут" у даному разі позначають не лише матеріальний, а й духовний стан суспільства; термін "передумови" позначає тут деякі необхідні передумови, за наявності яких люди найбільшою мірою здатні реалізувати свою творчу енергію; вислів "узгодження інтересів і ціннісних орієнтацій" передбачає, по-перше, що люди повинні мати можливість висловлювати думки щодо своїх інтересів та ідеалів і що політик не може унезалежнювати себе від цих розумінь та нав'язувати людям силою той спосіб життя, який він вважає кращим для людей (насильне "ощасливлення"). Звідси випливає, що П. має полягати передусім у врахуванні різних інтересів, різних понять про добро і щастя, різних ідеалів, аби узгоджувати їх, тобто вона полягає у відверненні насильницьких конфліктів. Звідси вислів: "П. - це мистецтво можливого". Коли говорять: "Де починається війна, там закінчується П.", то в даному випадку маємо справу з нормативним розумінням П., з якого випливає, що не кожен "політичний" режим є політичним. Не є такими тиранія, олігархія, диктатура, тоталітаризм, демократія в її популістських варіантах. Внутрішня П. перестає бути П., якщо ігноруються інтереси осіб, соціальних та етнічних груп чи всього суспільства (нації), тобто коли нав'язується воля однієї особи, групи осіб чи більшості М. іжнародна П. також перестає бути П., коли одна держава або група держав нав'язують силою свою волю іншим народам або державам. У цьому сенсі справедливим є вислів: "Де починається насильство, там кінчається П.". Варто зауважити, що з ціннісно-нейтрального розуміння П. (коли таке розуміння утверджують не як метод дослідження, а як принцип) випливає політичний нігілізм, що є поширеним явищем у посткомуністичних країнах (де П. часто розуміють як засіб утвердження групових інтересів). Але навіть у межах загалом демократичних течій політичної філософії (та відповідних ідеологій) різні теорії наголошують деякі відмінні аспекти в розумінні того, якою має бути мета П. та якими лівіють бути політичні технології Я. к правило, різні концепції П. відповідають різним концепціям держави: те, як розуміють мету та засоби П., залежить передусім від того, в чому вбачають призначення держави (див. держава).

ПОЛІТЕЇЗМ ( від грецьк. πολνζ - численний, θεοζ - Бог) - форма вірувань і культу, що полягають у поклонінні багатьом богам. Багатобожжя складається в умовах сформованих етносів за відсутності стійких економічно-господарських зв'язків та централізованої державності. Серед характерних рис П. - уявлення про ієрархію богів та особливе шанування верховного божества: у давніх греків - Зевса, у римлян - Юпітера тощо. У східних слов'ян П. представлений образами Роду, Господаря, Лади, Панни-Сонця, Громовика та іншіх богів; розвинутий П. відомий персонажами Сварога, Дажбога, Стрибога, Перуна, Мокоші, Велеса тощо. Боги П. постають покровителями землеробства, ремесел, торгівлі, побуту, військової справи. В часи політеїстичних вірувань був поширений енотеїзм - поклоніння своєму богові і повага до богів інших етносів. Елементи П. збереглися і в монотеїстичних релігіях.

ІДЕОЛОГІЇ ПОЛІТИЧНІ - сукупність взаємопов'язаних ідей, символів та переконань, призначених об'єднувати людей задля спільних політичних цілей та дій Н. а відміну від ідеологій-світоглядів (див. ідеологія), І.п. з'явилися тільки в останні століття європейської історії - у т. зв. епоху Модерну. У їхньому виникненні вирішальну роль відіграли концепції політичної філософії. Уточнення поняття "І.п." пов'язане з дискусією щодо співвідношення між течіями політичної філософії та І.п., які на них ґрунтуються. І перші, і другі, як правило, позначають одними і тими ж термінами - "лібералізм", "консерватизм", "демократичний соціалізм" ("соціал-демократизм"), "націоналізм" тощо. Відмінність полягає в тому, що політична філософія - це теоретична діяльність: політичні філософи обдумують політичні ідеї (звідси - важлива роль критичної перевірки, раціональної аргументації тощо). На противагу цьому, в І.п. більшу роль відіграють переконання; вони націлені на те, щоб спонукати людей до дії, об'єднавши їх у відповідному політичному русі. Тож хоча джерелом І.п. є ті чи ті ідеї політичної філософії, ідеологи мусять спрощувати ідеї, застосовувати символи, метафори, а то й ритуали, аби впливати не тільки на розум, а й на почуття та уяву. В І.п. більшу роль відіграють ціннісні переконання (на противагу критичній перевірці) і тому вони схильні до догматизму. Крім того, І.п. мусять пристосовуватися до психічних особливостей тих, кого прагнуть об'єднати, - до їхніх соціальних та економічних потреб, до стереотипів їхнього мислення та поведінки. Чим вищим стає рівень політичної культури суспільства, зокрема інтелектуальної культури, тим більше І.п. мусять дбати про розширення елементів політичної філософії та політичної науки. Цей постійний взаємозв'язок і взаємодія течій політичної філософії з І.п. приводять до того, що перший крок на шляху виявлення особливостей тієї чи тієї І.п. полягає у з'ясуванні ідей тієї течії політичної філософії, на якій вона ґрунтується. Другий крок полягає у дослідженні того, як застосовують ці ідеї у практиці політичного руху. Зв'язок традиційних західних І.п. з відповідними течіями політичної філософії виявляється, зокрема, у тому, що перших та других об'єднують спільні теми обговорення, як то: поняття людини; цінність та істина; суспільство та історія; держава та політика. Відмінності між різними І.п. можуть мати за підставу - відмінності у розумінні людини, те, які цінності є найважливішими та яку ієрархію цінностей пропонує дана І.п., а також - як дана І.п. розуміє суспільство, історію, державу, політику (див. лібералізм, консерватизм, націоналізм, анархізм, комунізм). Для характеристики різних І.п. суттєвим є застосування епістемологічного виміру, що допомагає встановити ставлення даної ідеології до істини, тобто встановити міру її реалізму та раціоналізму. Одні із І.п. виявляють більшу міру реалізму, інші ж більшою мірою схильні до покладання на символи й метафори, до творення міфів, утопій і т.п В. тім, критика І.п. не може бути націлена на цілковите усунення ідеалів, міфів та утопій, адже вони є неодмінними складниками будь-якої культури. Вона може стосуватися, по-перше, того, які саме ідеали, міфи та утопії підтримують чи творять І.п., по-друге, способів їх здійснення. Так, ідеал чи утопія "царства свободи" в комунізмі сам по собі не викликає заперечень: критика його утопічності (нереалістичності) ґрунтується на доведенні того, що засоби досягнення цього ідеалу, які пропонує дана ідеологія, здатні утвердити тільки щось цілком протилежне. Сказане тут про роль цінностей та ідеалів в І.п. дозволяє глибше зрозуміти природу політико-ідеологічного дискурсу в демократичному суспільстві (у тоталітарному суспільстві цей дискурс, як правило, відсутній, якщо не брати до уваги певні суперечності всередині домінуючої І.п.). З одного боку, суперечка І.п., кожна із яких надає пріоритет якійсь одній цінності як найважливішій, покликана підтримувати деяку рівновагу цінностей. З другого боку, наголошення однієї цінності як найважливішої може ставити під загрозу утвердження інших цінностей: здійснення свободи може ставити під загрозу порядок (стабільність), перебільшений наголос на порядкові може підважувати свободу і т.д. Зусилля сучасних філософів зосереджені, по-перше, на тому, аби з'ясовувати ті, часто приховані, передумови ("пресупозиції"), які лежать в основі різних ідеологічних позицій, а, по-друге, на тому, щоб сформулювати деякі принципи етики спілкування, які б забезпечили цивілізований характер політико-ідеологічних суперечок: це приводить до застосування ідей герменевтики та комунікативної філософії.

АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ - термін, який позначає взаємопов'язані різновиди діяльності: 1) теоретичний аналіз політики, мета якого полягає у тому, щоб шляхом аналізу пояснити наявну політичну ситуацію; 2) особливу професію (рід занять), пов'язану зі здійсненням експертизи при прийнятті політичних рішень переважно на рівні державних органів влади. У першому розумінні А. п. є складовою частиною будь-якого розділу політичної науки, у другому - сукупністю порад щодо державних рішень, яка ґрунтується на певних суспільних цінностях О. сновними замовниками і споживачами політичного аналізу є державні установи. Оскільки будь-яке політичне рішення має своє змістове наповнення, воно може стосуватися як загальних аспектів внутрішньої чи зовнішньої державної політики, так і окремих ділянок суспільного життя (права, економіки, фінансів, культури та ін.). Здійснюючи аналіз з метою встановити міру обґрунтованості якогось політичного рішення, експерт мусить передбачати не тільки деякий результат в окремо взятій галузі, а й побічні соціальні та політичні наслідки. При цьому досягнення бажаного результату має бути зіставлене з можливими збитками - коштами, необхідними для впровадження рішення, чи ймовірними негативними наслідками. Кожен аналітик (експерт) мусить так чи інакше спиратися на якусь теорію, яка дозволяє йому передбачати поведінку різних категорій людей та суспільних груп у тих чи тих суспільних ситуаціях. Це можуть бути як деякі конкретні теорії (правові, економічні, фінансові та ін.), так і суто політичні (напр., теорія раціонального вибору, теорія ігор, системний підхід тощо). Другою важливою характеристикою будь-якого експерта є його ціннісні орієнтації, що визначають, який стан суспільства експерт вважає бажаним О. скільки бажаний результат, як правило, визначає замовник експертизи, то питання про те, як експерт діє у випадку конфлікту ціннісних орієнтацій, значною мірою залежить від принципів його моральної свідомості та професійної етики. У багатьох ситуаціях раціональне обґрунтування рішень здатне забезпечувати успішність дій - і чим більшою мірою люди очікують від державних діячів саме раціонально обґрунтованої поведінки, тим вірогідніше раціонально обґрунтовані рішення мають перспективу стати успішними.

Феєрабенд, Пол Карл (1924, Відень - 1996) - амер. філософ, представник постпозитивізму. Од 1958 р. працював у США (співр. Міннесотського центру філософії науки, м. Міннеаполіс; проф Каліфорнійського ун-ту, м. Берклі). Зазнав впливу пізнього Вітгенштайна, марксизму, критичного реалізму, хоча згодом піддав критиці методологічні, соціокультурні, світоглядні погляди як представників логічного позитивізму й критичного раціоналізму, так і "наукового матеріалізму". Ф. розробив методологічний принцип, за яким вчений має створювати, розмножувати, "проліферувати" теорії, несумісні із загальновизнаними в науці. Синтез цього "принципу проліферації" з тезою про несумірність теорій мала наслідком концепцію "епістемологічного анархізму", згідно з якою творчість ученого не повинна підпорядковуватися будь-яким жорстким раціональним методологічним стандартам Ц. аука, за Ф., - це одна з багатьох соціокультурних практик, яка є ірраціональною в тому ж сенсі, що й такі ідеологічні практики, як магія, міфологія, релігія. Обстоював вимогу, щоб демократичне суспільство визволило громадян від "диктату науки" та надало усім соціокультурним практикам рівні права.

[br]

Осн. тв.: "Проти методологічного примусу: Нарис анархістської теорії пізнання" (1975); "Наука у вільному соціумі" (1978); "Діалоги про метод" (1979).

ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА - організаційна та регулятивно-контрольна діяльність суспільства і держави, спрямована на охорону та оздоровлення природного довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування і природоохорони та забезпечення нормальної життєдіяльності й екологічної безпеки громадян З. абезпечення оптимального розвитку сучасного суспільства неможливе без всебічного врахування екологічних наслідків усіх без винятку соціальних та виробничих проектів. Зокрема, при плануванні масштабних, комплексних народно-господарських програм виникає необхідність зважити на демографічний, енергетичний, технологічний, соціально-гігієнічний, соціологічний, інші аспекти, приведення їх у відповідність до екологічних нормативів. Для виявлення оптимальних форм взаємодії людини з її природним оточенням недостатньо лише ретельної реєстрації можливих впливів чинників антропогенного походження. Потрібні точні відомості про те, як відіб'ються ці впливи на життєдіяльності конкретних організмів та їхніх угруповань, на кожній ланці біосу, в т.ч. і на людині. Необхідними компонентами сучасної політичної практики в межах окремої держави є всебічне екологічне обґрунтування кожного господарського проекту, організація постійного моніторингу стану природного довкілля, незалежної і компетентної екологічної експертної служби, охорона окремих об'єктів природи,контроль за раціональним використанням природних ресурсів, проведення необхідних природоохоронних заходів, всебічний розвиток системи екологічного виховання, екологічної освіти. Сутність останньої полягає у створенні системи організаційних та дидактичних заходів, спрямованих на формування екологічного світогляду, глибокого розуміння зв'язків людини з природою, відчуття залежності людського буття від екологічних процесів. У системі сучасної Е.п. вагоме місце посідає концепція "єдиного всесвітнього уряду", зініційована глобалістами, зокрема представниками Римського клубу. Згідно з нею, лише спільний для усієї планети уряд зможе організувати і підтримувати оптимальний у всіх відношеннях "світовий порядок", раціонально і справедливо використовувати природні і людські ресурси, подолати екологічну кризу й вийти на збалансований режим розвитку.

Аристотель Стагірит (384, Стагір - 322) - давньогрецьк. філософ, засновник перипатетичної школи (Лікей). В 367 - 347 рр. - в Академії Платона, спершу як слухач, пізніше - як викладач. Вихователь Александра Македонського. Першим з мислителів Античності здійснив спробу дати наукове обґрунтування філософії та філософське обґрунтування наук. Філософію А.С. поділяв на теоретичну, або умоглядну, мета якої - знання задля знання; практичну - знання для діяльності; пойєтичну, творчу - знання заради творчості. Теоретична поділяється на фізичну, математичну і першу ("теологічну") філософію. Фізична філософія, за А.С., вивчає те, що існує "окремо" і рухається; математична - те, що не існує "окремо" (тобто абстракції) і нерухоме; перша, або власне філософія ("Софія"), - те, що існує "окремо" й нерухоме. До практичної філософії А.С. зараховував етику і політику, а до пойєтичної - риторику та поетику. При цьому теоретична філософія за своїм значенням цінніша порівняно з практичною й пойєтичною, а софійна - й щодо інших галузей теоретичної філософії. Першу філософію А.С., яка отримала пізніше назву "Метафізика", можна поділити на загальну метафізику, яка вивчає суще як таке і його атрибути самі по собі, та часткову метафізику ("теологічна філософія"), предмет якої - "нерухомий вічний перший двигун". Основу онтології А.С. складають: категоріальний аналіз сущого; каузальний - субстанції; модальний - співвідношення можливості й реальності. На відміну від категоріального, каузальний аналіз спрямований у А.С. вже не на суще загалом, а лише на субстанційне суще, на з'ясування першооснов чи "причин субстанції", в якості яких постають: 1) матеріальна причинаматерія; 2) формальна причина - морфе, форма, ейдос, або щосьність, сутність; 3) джерело руху, створююча першооснова; 4) мета, "те, заради чого". Базовою в А.С. є кореляція матерії й форми, матеріальної та формальної причин, при провідній ролі останньої; рушійна ж і цільова причини можуть і збігатися (особливо в живій природі) з формальною. А.С., всупереч Платону, вважав, що форма, ейдос існує не як щось окреме щодо відповідної множини утворень, а в самій множині, як певний спільний предикат цих утворень, зафіксований у слові. Матерія постає тут як чиста можливість, потенція речі; форма - як реалізація такої можливості; рух - як процес переходу від потенції до дійсності, актуалізація матерії через її втілення в конкретних речах. Чільне місце в філософській системі А.С. посідає, за обсягом, "фізична філософія", розроблена в діапазоні від з'ясування першооснов природи і руху через космологію, теорію елементів до біологічних трактатів і праці, засновної для психології. Як і в Платона, етика й політика в системі А.С. утворюють цілісну "філософію про людське", предметом якої є практична діяльність і поведінка. Етика, за А.С., має справу з "правильною нормою" поведінки, зумовленою соціально і, на відміну від положень теоретичної науки, недедукованою й не всезагальною. Він визначає вище людське благо як щастя (евдемонію), але не всяке, а тільки доброчинне, добре. Евдемонічний пік щастя досягається за дотримання споглядального життя, тобто в заняттях філософією. Вчення А.С. про політичне мистецтво (політіке техне) охоплює сферу економічних, соціальних і правових установ та етику - в розширеному її тлумаченні. Поліс А.С. розглядає як природне утворення, людину відповідно - як "тварину політичну" Р. оль держави А.С. вбачав передусім у вихованні гідних громадян, духовний світ і практичну життєдіяльність яких визначала б доброчинність (арете). Аналізуючи форми державної влади, він виокремлює три позитивні форми правління (монархію, аристократію та політію), які можуть трансформуватися у три відповідні їм негативні форми - тиранію, олігархію та крайню демократію. Вчення А.С. є одним з етапів не лише античної, а й світової філософії. Його ідеї донині зберігають життєздатність, впливаючи не лише на філософський лексикон, а й на стилістику наукового мислення.

[br]

Осн. тв.: "Фізика"; "Про виникнення і знищення"; "Про небо"; "Про виникнення тварин"; "Про частини тварин"; "Про душу".

1. декларація (документ)

2. оголошення; заявка

3. declaration for/ against smth. висловлення на користь/ проти чогось

4. митна декларація

- declaration day день оголошення результатів голосування

- customs declaration митна декларація

- joint declaration спільна декларація

- pious declaration благочестива декларація

- political declaration політична декларація

- solemn declaration урочиста декларація

- unilateral declarations односторонні декларації

- declaration for/ against smth. висловлювання на чиюсь користь/ проти чогось

- declaration of continuity декларація про правонаступність/ континуітет

- declaration of independence декларація незалежності

- declaration of intention заява про прийняття у громадянство США

- declaration of policy декларація/ заява про політику/ політичний курс

- declaration of the poll оголошення результатів голосування

- declaration of rights декларація прав

- declaration war оголошення війни

- implementation of a declaration виконання декларації

- to make a declaration зробити заяву

- to sign a declaration підписати заяву

- D. of Independence Декларація незалежності (США, 1776 р.)

- D. on Decolonization Декларація про деколонізіацію (ООН)

- D. on the Elimination of Discrimination Against Women Декларація про ліквідацію дискримінації стосовно жінок (ООН)

- D. on the Granting of Independence to Colonial Countries and Peoples Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам

- D. on the Prevention of Nuclear Catastrophe декларація "Запобігти ядерній катастрофі"

- UN D. on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації

- Universal D. of Human Rights Загальна декларація прав людини

1. заява, твердження

2. формулювання

- agreed statement узгоджена заява

- common statement спільна заява

- contradictory statement протирічлива заява

- countering statement зустрічна заява

- explicit statement недвозначна заява

- final statement останнє/ заключне слово

- foreign-policy statement заява з питань зовнішньої політики

- formal statement офіційна заява

- general statement виступ/ заява загального характеру

- joint statement спільна заява

- lucid statement ясна заява

- misleading statement дезорієнтуюча держава

- negotiating statements держави, що беруть участь у переговорах

- official statement офіційна заява

- opening statement вступна заява/ слово

- personal statement особиста заява

- policy statement програмна заява

- political statement політична заява

- preliminary statement попередня заява

- summary statement коротка заява (про стан справ тощо)

- unequivocal statement недвозначна заява

- unfounded statement необґрунтована заява

- unilateral statement одностороння заява

- veracious statement заява, яка відповідає істині

- verbal statement усна заява; усні показання

- well-founded statement аргументована заява

- written statement письмова заява; письмові показання

- statement of the date вказівка дати

- statement of the defence виклад обставин справи захистом (у кримінальному процесі)

- statement of extraordinary events заява про виняткові обставини

- statement of intention заява про наміри

- statement of the place вказівка місця

- statement of policy заява про політичний курс

- statement of the prosecution виклад обставин справи представником обвинувачення

- statement by the President/ Chairman заява головуючого (на засіданні тощо)

- statement by a representative of a country заява представника якоїсь країни

- statement of the time вказівка терміну

- confirmation of a statement підтвердження заяви

- reproduction of statements verbatim in records відтворення у звітах заяв у стенографічній формі

- verasity of the statement достовірність заяви

- to acknowledge a statement брати до уваги заяву, підтверджувати одержання заяви

- to come out with a public statement виступити з публічною заявою

- to contest a statement оспорювати заяву

- to contradict a statement спростовувати заяву

- to dispute a statement піддавати сумніву заяву

- to doubt the veracity of the statement сумніватися в достовірності заяви

- to issue a statement опублікувати заяву

- to make a statement зробити заяву

- to make a statement for the press зробити заяву/ виступити із заявою для преси

- to note a statement відмітити заяву

- to place a statement on record занести заяву в протокол

- to proclaim a statement out of order оголосити про неправомірність заяви; оголосити про те, що заява є недоречною

- to publish a statement опублікувати заяву

- to verify a statement перевірити твердження

1. adj

безупинний; що йде без зупинок; безпосадочний (про політ)

2. adv

без зупинок, без посадок (про політ); безупинно

* * *

1) займатися політикою

2) надавати політичного характеру; політизувати

3) розмовляти на політичні теми; міркувати про політику

* * *

1) займатися політикою

2) надавати політичного характеру

3) обговорювати політичні питання; розмірковувати про політика

- convention application

1. n

1) (the s.) м'якоть, м'якуш

2) м'якість

3) розм. дурень; придурок; простак; тютя

4) ліберал

2. adj

1) м'який

2) ніжний

3) тонкий, легкий, ніжний; тихий; неясний; ледь відчутний

4) ласкавий, чутливий, лагідний, ніжний

5) розм. закоханий (про погляд)

6) теплий, м'який

7) розм. вологий, сирий

8) тихий, спокійний

9) добрий, лагідний, сумирний, чутливий, чулий, вразливий

10) поступливий, піддатливий; покірний, слухняний

11) слабохарактерний

12) поблажливий; терплячий, терпимий; м'який

13) кволий; слабкий; слабкого здоров'я; млявий

14) прісний

15) пластичний

16) слабопроникаючий (про рентгенівське проміння)

17) борошнистий (про зерно)

18) фон. палаталізований, пом'якшений

19) фот. неконтрастний

20) розм. недоумкуватий; придуркуватий; простацький

21) розм. неважкий, легкий

22) розм. безалкогольний (про напій)

23) вишуканий, витончений

24) приємний (на смак, запах)

25) розмірений, повільний; спокійний

26) помірний, невеликий (про вогонь, спеку)

27) похилий

28) неяскравий (про колір тощо)

29) тех. ковкий; гнучкий

3. adv

м'яко; ніжно; тихо

4. int

тихіше!, тихенько!

* * *

1) ( the soft) м'якоть

2) м'якість

3) дурень, простак, роззява

4) = soft-shell 1;

1) м'який

2) ніжний

3) ніжний, тонкий, легкий; ледве вловимий; тихий, неясний

4) лагідний ніжний

5) закоханий

6) м'який, теплий

7) тихий, спокійний

8) добрий, лагідний; чутливий, вразливий

9) поступливий, податливий; покірний, слухняний; слабохарактерний

10) поблажливий, терпимий; м'який

11) слабкий, в'ялий, млявий ( про м'язи)

12) м'який ( про воду)

13) простуватий; недоумкуватий

14) неважкий, легкий

15) бездіяльний, гулящий, ледачий

16) безалкогольний ( про напої)

17) пологий, положистий

18) слабкий ( про ґрунт)

19) пластичний

20) слабопроникний ( про випромінювання)

21) борошнистий ( про зерно)

22) фон. палаталізований, пом'якшений

23) фoтo неконтрастний

24) мeд. який не створює звикання ( про наркотики)

25) eк. млявий ( про кон'юнктуру); нестабільний ( про ціни)

26) м'який ( про політичну лінію); примирливий

27) не забруднюючий ( навколишнє середовище); нешкідливий; cпeц. який піддається біологічному розкладу ( про детергент)

28) вiйcьк. уразливий, слабкий; невкритий, незахищений

29) програмований, програмно-керований; непостійний

1. n

1) розмова, бесіда

2) лекція, бесіда

3) базікання, пуста розмова

4) pl переговори

5) розмови, чутки, поголоски, пересуди, побрехеньки

6) предмет розмов (пересудів)

7) розм. мова, діалект, жаргон

2. v

1) говорити; розмовляти; спілкуватися

2) розмовляти певною мовою

3) розпускати плітки (чутки)

4) доводити розмовами (до чогось)

5) переконувати, умовляти

6) обговорювати; радитися

* * *

1) розмова, бесіда

2) (on, about) лекція, доповідь, бесіда

3) порожня розмова, балаканина

4) розмови, чутки; вигадки; поголоски

5) тема розмов

6) pl переговори

7) мова, діалект, жаргон

1) розмовляти, бесідувати; говорити; спілкуватися

2) говорити

3) (on, about) вести бесіду

4) розпускати або поширювати плітки, брехати; судачити, злословити

5) доводити розмовами ( до чогось)

6) переконувати, вмовляти

7) надавати необхідні відомості; доносити; = "розколюватися" ( при допиті)

1) розмова, бесіда

2) (on, about) лекція, доповідь, бесіда

3) порожня розмова, балаканина

4) розмови, чутки; вигадки; поголоски

5) тема розмов

6) pl переговори

7) мова, діалект, жаргон

1) розмовляти, бесідувати; говорити; спілкуватися

2) говорити

3) (on, about) вести бесіду

4) розпускати або поширювати плітки, брехати; судачити, злословити

5) доводити розмовами ( до чогось)

6) переконувати, вмовляти

7) надавати необхідні відомості; доносити; = "розколюватися" ( при допиті)

1) ( the soft) м'якоть

2) м'якість

3) дурень, простак, роззява

4) = soft-shell 1;

1) м'який

2) ніжний

3) ніжний, тонкий, легкий; ледве вловимий; тихий, неясний

4) лагідний ніжний

5) закоханий

6) м'який, теплий

7) тихий, спокійний

8) добрий, лагідний; чутливий, вразливий

9) поступливий, податливий; покірний, слухняний; слабохарактерний

10) поблажливий, терпимий; м'який

11) слабкий, в'ялий, млявий ( про м'язи)

12) м'який ( про воду)

13) простуватий; недоумкуватий

14) неважкий, легкий

15) бездіяльний, гулящий, ледачий

16) безалкогольний ( про напої)

17) пологий, положистий

18) слабкий ( про ґрунт)

19) пластичний

20) слабопроникний ( про випромінювання)

21) борошнистий ( про зерно)

22) фон. палаталізований, пом'якшений

23) фoтo неконтрастний

24) мeд. який не створює звикання ( про наркотики)

25) eк. млявий ( про кон'юнктуру); нестабільний ( про ціни)

26) м'який ( про політичну лінію); примирливий

27) не забруднюючий ( навколишнє середовище); нешкідливий; cпeц. який піддається біологічному розкладу ( про детергент)

28) вiйcьк. уразливий, слабкий; невкритий, незахищений

29) програмований, програмно-керований; непостійний

Борецький, Іван (Йов) (?, с. Бірче на Львівщині - 1631) - укр. релігійний і культурний діяч. Здобув освіту, ймовірно, у Львівській братській школі та Острозькому колегіумі. У 1604 р. став ректором Львівської братської школи, у 1611 р. вже був священиком Воскресенської церкви у Києві. Б. - один із організаторів Київського братства і братської школи, ректором якої він став 1615р. 1619 р. прийняв чернечий постриг під ім'ям Йов (1619) і став ігуменом Києво-Михайлівського монастиря. Від 1620 р. і до смерті Б. - Київський і Галицький православний митрополит. Його твори до нашого часу майже не збереглися. Обстоював права, звичаї і віру укр. народу, захищаючи їх від зазіхань з боку світської та духовної влади Речі Посполитої і обґрунтовуючи потребу різних форм протесту з метою поновлення справедливості. У дусі барокової епохи античні ідеї громадянської свободи у поглядах Б. поєдналися з середньовічною переконаністю у непорушності шляхетських станових привілеїв, наданих монархом за вірну службу. Ним було висунуто вимогу до польськ. верхівки дотримуватися принципу рівності у ставленні до польськ., литовськ. й укр. народів, як рівноправних членів єдиної держави, обстоювалася типова для станової демократії думка про те, що шляхетському королю належить керувати вільним народом, не порушуючи присяги і шануючи надані народам привілеї. Водночас у відповідь на утиски і порушення прав з боку польськ. уряду висловлювалась ідея про політичний союз із Московською державою. Б. також приписують написання полемічного твору під назвою "Пересторога" (бл. 1605 - 1606 рр.). Цей твір має яскраво виражену антикатолицьку й антиуніатську спрямованість, викриває колонізаційну політику Речі Посполитої, обстоює думку про необхідність піднесення освітнього рівня в Україні, організації своїх шкіл тощо.

1) ефект, явище

2) результат, наслідок

3) продуктивність

4) вплив, дія

•

- adverse effect